як ми зібрались ВСІ СВОЇ (частина 1)

Вважаю, що найбільш всього в житті мені пощастило з оточенням – кожен з тих людей,яких я знаю, є людиною цікавою, унікальною, активною та надихаючою. До чого це я? Хочу розповісти про одну з таких людей – це Даша, моя знайома з Києва. Крім того, що Даша як Кавказька полонянка (Спортсменка, комсомолка і просто красуня), вона ще відмінний організатор та любить збирати навколо себе цікавих людей. Навіть вже не назву точної дати, коли стався цей переломний момент, але деякий час назад зібрала Даша друзів, і сказала «А нумо будемо кожного місяця влаштовувати великий зліт! Зберемо всіх – родичів, друзів, знайомих, знайомих знайомих, сусідів, друзів сусідів, далеких і зовсім дальніх родичів… так, щоб ВСІ. ВСІ СВОЇ». Сказано – зроблено. Відтепер кожного місяця в Києві на Десятинній свято – приїздять ВСІ СВОЇ. Хтось приїздить регулярно, хтось по мірі можливості, плюс – постійно додаються новенькі, які вмить стають своїми.

Я довгий час не могла поїхати провідати своїх, але цього разу вирішила що це – хамство, зібрала речі, і гайнула до Києва.


На вулиці того дня було дуже холодно, я дико змерзла, але тільки я відчилина двері та зайшла, мене відразу зігріла тепла родинна атмосфера, і вже не терпілось піти привітатись та поспілкуватись зі всіма. На жаль, часу в мене було обмаль, і я навіть не встигла підійти до кожного (вибачте, я наступного разу виправлюсь), але про деяких я вам розповім:

Це - Аня, моя сестричка. Все життя вона мені чимось нагадувала Пеппі довго панчоху – широка посмішка, грайливий погляд та кумедні хвостики на голові.

Але на відміну від героїні відомої казки, в якої кулінарні таланти були на нулі, а яєчня – на стелі, Аня в цьому плані є справжньою молодчинкою – вона робить курд. Але і тут не обійшлось без дратівливості – вона його робить таким, що не можеш обійтись однією ложечкою. Виглядає це приблизно так: робиш чай, береш баночку лимонного курду ТВОЯ БАНКА, з’їдаєш ложечку…другу…третю… згадуєш про совість, швидко закручуєш і ставиш на поличку.

А потім косо поглядаєш на неї, а вона стоїть і дратує тебе. Впевнена, що в цей момент і Аня стоїть десь за дверима та насміхається з тебе

Тітка Наталя, молодша сестричка моєї мами. Ще з дитинства я захоплювалась її витонченістю, граційністю та аристократичною зовнішністю. В дитинстві я думала, що вона – балерина, а коли виросла, то для мене шоком було дізнатись що ця жінка насправді займається тим, що коптить рибу.

Вона довго вмовляла мене спробувати її копчену скумбрію Original Smoked Fishcraft, але я відмовлялась. Чомусь копчена риба в мене асоціювалась з «мужикамі, півком» і рибним смородом. Але одного разу я таки не встояла, і спробувала. Як же я помилялась зі своїми асоціаціями! Це стало переломним моментом в моєму житті, коли я почала любити копчену рибу. Скумбрія, лосось, осетр – всі вони були неймовірно ніжними, і я відчула як це – «тане в роті». Хочеться забрати все, і ні з ким не поділитись:)

І як я могла в ній сумніватись? Адже тоненькі аристократичні ручки просто не можуть створити банальну «рибу під півко», це обов’язково буде щось особливе.

Моя сусідка Світлана живе в нашому будинку поверхом нижче, і я її по-доброму «ненавиджу»:) Чому? Бо вона кожного дня варить неймовірне варення та джеми Jamsa, і всі запахи підіймаються вверх до нас. Я вже знаю, коли вона варить свій сливовий соус, коли – конфітюр груша-гірчиця, коли – цибулевий мармелад. Після того, як восени вона почала варити джем з гарбуза, то я вже хотіла йти скаржитись, бо ці аромати не давали мені спокою.

Але тепер вже стало ще гірше – Світлана почала варити Christmas Jam, і що найголовніше – дала мені його спробувати. Тепер я вже не можу спокійно знаходитись в квартирі. Я ходжу з кімнати в кімнату, і думаю про те, що саме зараз, саме в цей момент поверхом нижче Світлана варить свій неймовірний Christmas Jam – джем з мандаринок, з прянощами, розмарином… джем, який хочеться отримати в подарунок (і чесне слово, Миколай, мені більш нічого не треба!). Все, я йду писати заяви в усі ЖКХ та ОСББ, тому що це дуже жорстоко з її боку. Бачите, а ви кажете що то у вас сусіди погані:)

Пам’ятаєте, я розповідала вам про чорну-пречорну магію цукерок і шоколаду 13 beans?

Так ось, сьогодні до «своїх» завітав сам автор чорного священнописання, той самий змій-спокусник, і звати його Андрій. Хоча я б скорше назвала його Андре – в ньому точно є щось французьке – і в зовнішності, і в характері. Так само як будь-який француз впевнений що його мова наймилозвучніша, десерти – найсолодші, а жінки – найсексуальніші; так і Андре має непохитну думку щодо досконалості свого шоколаду, та готовий перетерти на порох будь кого хто з цим не згоден, або скаже біля нього слово «Корона» чи «Світоч». Заради справедливості, зазначу, що Андре має повне право так вважати – шоколад та цукерки підкорюють і формою, і змістом.

Я ненавиділа цукерки «трюфель» поки не спробувала їх в. Після дегустації я на останні гроші купила цих цукерок – і вершкову, і з м’ятою, і дорблю, і манго…, привезла додому, довго розтягувала задоволення, бо їла тільки по пів цукерочки щоранку… а тепер вони скінчились… і тільки сняться мені… о, Андре, що ти зробив зі мною?

О, кого я бачу! Сьогодні до нас вперше завітав дядько Frank з Америки!

Як і всі 100% жителів США, улюблене свято дядька Френка – це день подяки; і як 80% він любить його саме через індичку на столі. І одного разу він вирішив що один день на рік – то надто мало, і поскуповував м’ясо індички в усіх кращих фермерів штату, та наконсервував багато-багато баночок з тушкованим м’ясом та паштетами – тут тобі і паштет з базиліком, і з чорносливом та горіхом, з гарбузом і цукатами, та навіть з родзинками та коньяком!

Тож у дядька Френка кожен день – це день подяки. Ну а я дякую Френку за те, що зробив мені свято, та показав що паштет – то не просто сіра жижа з відходів, а повноцінна і навіть святкова страва. Приїзди частіше, дядько Frank!

Великим щастям став для мене той факт, що сьогодні до нас завітав однокласник моєї мами, та по сумісництву для мене – винахідник машини часу Юрко Вербило разом з сім’єю.

 Він робить наполеон, еклери, сирник, та медовик. Вже бачу, як по ту сторону екрану 90% читачів скривилось і сказало «Тю, і шо?».

Але не спішіть з висновками. Юрко робить просто неймовірні солодощі, які мають вражаючий ефект – переносять далеко в дитинство, де все було найсмачнішим. Мама і доця, які пригощали мене чарівними ласощами, сказали, що просто не могли ніде знайти той самий смак дитинства, а тому вирішили взятись за нього самі. Хотіли щоб все було якісно, смачно, натурально – адже роблять для дітей.

Що ж, Юрку це вдалось – від його імбирного еклера я просто на хвилину закрила очі та полетіла туди, в минуле, де мені так по-дитячому захотілось щоб дівчата на секунду відвернулись, а я швидко вхопила б всю дегустацію, та втекла. Добігла б до садочку, сіла в кущі (щоб ніхто не бачив), і з’їла все до останньої крихти. Бо я не хочу ділитись цими чарівними солодощами ще з кимось.

Також вперше на ярмарок завітала Вона – Ірина Gudz, наша вчителька англійської мови. Вона завжди говорила без акценту, читала Конана Дойла, та не пропускала five’o’clock tea, причому ця чайна церемонія в неї завжди супроводжувалась баночкою традиційного англійського лимонного джему. В учительській біологічна з фізкультурником кривились, дивлячись на те, як пані Ірина їсть свій лемон джем, а я стояла за дверима, та стікала слиною, адже зі всіх фруктів найбільш в цьому житті я люблю лимон.

Тому ще зі шкільних років однією з найбільших мрій мого життя було спробувати Gudz Lemon. І от сьогодні це здійснилось! Я підійшла до Ірини, і виявила для себе, що по-перше, це не просто лемон джем, а з імбиром, перцем чилі, ваніллю..., а по-друге, цього варто було чекати стільки років, хоч я і встигла спробувати тільки один – вже надто багато було бажаючих. Але сподіваюсь, що ми зустрінемось з ще, і я нарешті скуштую все-все-все:)

В дитинстві я напевно разів 500 передивилась фільм «Хрещений батько», але ніколи не могла подумати, що колись зустріну Дона Корлеоне вживу. Так, він був тут. Наша зустріч була дуже несподіваною – підійшовши до стенду КозаЧка, я відразу прийнялась фотографувати всю цю сирну красу – цей сир один з небагатьох, який починаєш їсти вже очима, вже через об’єктив камери, та насолоджуєшся ним, вже відчуваєш, наскільки це смачно…

 і поки я сходила з розуму від одного вигляду та аромату цього сирного різномаїття – тут тобі і сир типу «камамбер», і сирна валентинка, і валок, і тверді сири…. То почула ззаду дуже серйозний голос «Що ти все фотографуєш? Пробуй давай! Ато фотографує, а не їсть!».

Я обернулась, і побачила його – Дон Корлеоне. Він сидів за столиком ,апетитно наминав шпон дер, та контролював дівчат, що стояли за стендом. Я підсіла до нього, і виявилось що главу мафії насправді звати Олег, і він ще довго розповідав мені, чому я маю не тільки фотографувати, а і їсти сир КозаЧка та в обов’язковому порядку перекуштувати йогурти, молоко та кефір Zinka.

Я, опустивши очі донизу, з соромом зізналась Олегу що я не куштую, бо по-перше, на фестивалі Сиру і вина у Львові я вже куштувала, і то виявилось настільки смачно, що я самотужки ледь не з’їла все що було дано для дегустації. Тому, власне, тепер не хочу і починати, бо знову з’їм все:) А по-друге, я досі чекаю свого замовленого наборчика (КозаЧка, ти ж не забула про мене?). Але Дон Корлеоне зробив мені пропозицію, від якої я не змогла відмовитись, і я все-таки спробувала кефір Zinka з козиного молока. Оооо… це кращий напій в світі! Ніжний, з легкою кислинкою… думаю, можна все життя прожити тільки на цьому кефірі та на цих сирах…

 і ні разу не пожалкувати про те, що більш нічого за своє існування не куштував.

Ці дві чарівні дівчинки – подруги Катя та Наталя, які роблять не тільки смачну, а й корисну випічку. Дівчата дуже скромні, і кажуть що то не вони, а Сова пече.

Ні, дівчата, ви дійсно дуже схожі на двох веселих щебетливих пташок, але скорше на синичок, ніж на сов:) Пташечки принесли на дегустацію декілька видів корисного печива – безглютенове, цільнозернове, вівсяне, гречане, і навіть шоколадне з морською сіллю, яке, до речі, стало моїм фаворитом – для мене поєднання шоколаду і солі це завжди «вибух смаку». Ех, люблю я смаколики, які можна їсти і їсти, а твоя совість так і зостанеться чистою, а цифри на вагах та на сантиметрі лишаться стабільними.

 Плюс до того – маємо можливість давати дітям солодощі, та бути спокійними , адже тут тільки найкорисніше. Тому можна тільки подякувати дівчаткам-пташечкам за те, що так смачно і солодко турбуються про нас:)

А це – мамина подруга Анна. Людина неймовірно позитивна та активна, якій не сидиться на місці, і вона постійно чимось займається.

З червня цього року вона вирішила робити цукати. Цукати від Аннушки – це не просто тобі сушені фрукти. Анна говорить, що кожен овоч чи фрукт має свою енергетику. Наприклад, яблуко недарма називають молодильним, бо воно має в своєму складі безліч вітамінів та пектин, і є санітаром людського організму.

Але просто їсти сушене яблуко – то нудно, тому в асортименті 4 види тільки цукатів з яблука, наприклад такі екзотичні поєднання як яблуко-селера-м’ята, а ось вигадує ці поєднання мама Анни, яка все життя пропрацювала кондитером, та має безмежну фантазію, та кожного дня вигадує та випробовує щось новеньке.

Треба підселитись до цієї сім’ї, щоб куштувати новиночки, тим більш що Анна говорить, що їсть цукати кожного дня та в величезних кількостях, але при цьому є стрункою та красивою. Так, здається я знайшла еліксир молодості!

Не повірите, але гості приїхали не тільки з інших міст та з-за кордону, а й з минулого. Це – ВіктОр ЦукатЪ з 19 століття.

Там в нього було величезне помістя під Києвом. Свого часу Віктор був завидним нареченим – писав та декламував вірші, добре знав французьку, мав свою велику стайню породистих коней. Але при цьому всі знали його як ще того звабника та серцеїда, і зваблював «баришень» в окрузі він ні чим іншим, як цукатами та варенням, яке готувала його мама.

Сьогодні він знову продовжив свою підступну справу, в тому числі намагався звабити і мене – почав з горіхового варення, далі – варення груша-шоколад, слива-шоколад, та райські яблучка… Я вже тонула в цій солодкості, але все ще була непохитною.

Потім Віктор підключив важку артилерію – горіх в молочному шоколаді (я все ще при собі), апельсин в чорному шоколаді (я вже піддаюсь…), і нарешті він остаточно добив мене грушею в молочному та білому шоколаді… оо… це справжнє блаженство… Віктор, напевно твоя мама знає про якісь чари.

А це мій брат. Ми з моїм Bad wolf не тільки однієї крові і духу, а ще й маємо ідентичні смаки – ми любимо каву з прянощами.

Ми з Олександром обоє вважаємо, що просто кава – це нудно, і тільки кава зі спеціями може виразити тебе серед інших, показати твою унікальність та індивідуальність. Саме спеції можуть дозволити тобі пити кожного дня іншу каву, з іншим настроєм – сьогодні це тепла і затишна кориця, завтра – пекучий та пристрасний чилі, а післязавтра – духмяна гвоздика.

А якщо ще комбінувати спеції, то настроїв та смаків взагалі може бути нескінченна кількість. Саме цим і займається – він грає зі смаком, дійшовши навіть до того, що представив на суд людський каву з цедрою цитрусових та каву з сушеним яблуком. Так, мій брат, я щаслива що ти мене розумієш, і що ти даєш мені можливість виразити себе та бути кожного дня різною. Хоча б в тому що стосується кави.

Також приїхала ще одна мамина сестричка, Аня. Мама розповідала, що першим словом Ані було слово «світ», і батьки довго не могли зрозуміти, до чого це.

Але після того, як побачили що тільки-но маленька навчилась ходити, то відразу почала тягнутись до цукру та борошна, всім стало зрозуміло що «світ» - це солодощі. В 9 років Аня спекла своє перше вдале печиво, та з тих пір солодощі стали справою її життя, і переросли з просто захоплення в основну справу, ім’я якій - Sweets Premium.

На ярмарок вона завітала зі своєю маленькою донечкою Машею та величезним асортиментом своїх фірмових макаронс та тортиків.

Маленькі повітряні тістечка так і манили до себе – тут були і малинові, і дорблю, і фісташкові, і шоколадні…. Аааа, тримайте мене сильніше! Того вечора Аня і Маша дали мені змогу перекуштувати всі макарони, і я лишилась в захваті. Особливо від фісташкового – він того вечора був для мене на першому місці

Ці гості завітали з Дніпра, і не з пустими руками – привезли купу малесеньких елегантних баночок, на яких красувались етикетки з написом Jelite .

Тут в мене виникли підозри – ну що може бути такого «елітного» в простому джемі? Адже джем – це домашні затишні «посиділки» за чаєм, це мама і бабуся, які бігають все літо зі слоїками, щоб встигнути закатати на зиму якомога більше… а елітарність…ні, тільки не вона. Саме так я думала, поки не побачила і не спробувала це. У вишуканих скляних піалах джем дійсно сяяв, як справжня коштовність.

А ці поєднання смаків – це на десять голів вище за бабусину фантазію – тут тобі і манго-чилі, і курага-мигдаль, і вишукана журавлина, і яблуко-родзинки-кориця, і абрикос-ром, і вишня-глінтвейн, і ще такі поєднання, від яких просто йде обертом голова. Смак – не менш надзвичайний, ніж вигляд. Підхожу, зачерпую з піали сяючу та не побоюсь цього слова, коштовну масу, при цьому боючись вронити хоч найменшу краплю… куштую…та відчуваю, що так, джем може бути абсолютно іншим – він може зруйнувати стереотип про домашність та піднести туди, вище, до елітарності.

Далі буде...